Наталья кучеренко

психолог

 

Некоторые лекции по психологии.

 

 


Тема - ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ.

План лекції.

  1. Характеристика психології особистості.
  2. Спрямованість особистості, її характеристика.
  3. Здібності та їх характеристика.
  4. Темперамент та характер особистості.
  5. Мотиваційна сфера особистості.

 

 

№  1. Характеристика психології особистості.

 

У психології для характеристики людини використовують близькі, але не тотожні поняття:

     Індивід – окрема особа, представник роду „Хомо-сапіенц”

     Особистість – характеризує якості та властивості людини, які вона набуває в соціологічному середовищі при спілкуванні та взаємодії з іншими людьми.

    Індивідуальність – якісна своєрідність особистості, яка виявляється в емоційній, інтелектуальній, поведінковій сфері, в потребах та бажаннях людини

     Особистість –центральне поняття людини в психології.

ОТЖЕ –

     ОСОБИСТІСТЬ – це людина з притаманними їй своєрідними розумовими, емоційними, вольовими, фізичними якостями, які матеріалізуються в продуктах її діяльності.

     Основна ознака особистості – наявність свідомості, соціальна роль у суспільстві.

                                Основні характеристики особистості:

- цілісність ( нерозривний зв’язок всіх проявів діяльності, та системна якість індивіда.

- стійкість – передбаченість проявів діяльності особистості, її вчинків

- активність – прагнення особистості розширювати поле своєї  діяльності, перетворюючи і себе і дійсність

- відкритість

- саморозвиток

- унікальність

- індивідуальність (характер, пам’ять, мислення, воля, почуття...)

                              

                                       Рівні розвитку особистості:

  • відсутня рефлексія власного внутрішнього світу, який лише формується (на цьому рівні особливі якості створюються в процесі подолання труднощів і досягнення власних цілей)
  • формується власне оточення, передбачаються наслідки своєї діяльності, плануються дії, обираються друзі
  • особистість стає суб’єктом власного життєвого шляху, стає суб’єктом розвитку свого власного внутрішнього світу, формує власне „Я”, стає унікальним!

                                  Рушійні сили розвитку особистості:

      Рушійною силою розвитку особистості є протиріччя між потребами та можливостями їх задоволення, для розв’язання своїх потреб людина починає взаємодіяти з іншими.

     Розвиток особистості – це складний процес, в якому рівні розвитку зазнають постійних змін, до яких відносять:

Розвиток емоцій та почуттів, потреб, інтересів, ідеалів, свідомості, здібностей, вмінь, навичок, звичок.

Діяльність та поведінка людини залежить не лише від вікових особливостей, а й від індивідуальних, до яких належить:

  • особливості нервової системи – рухливість, сила, врівноваженість
  • особливості природжені
  • особливості в процесі виховання (спрямованість, інтереси, здібності, ідеали, характер, переконання)

     джерелом активності особистості є її потреби.

Розглянемо „Піраміду потреб по МАСЛОУ”

1 – фізіологічні потреби – забезпечують існування людини,

2 – безпека  - забезпечення безпечного існування, порядку,   стабілізації                                                                3 – потреба в комунікації, любові, спілкуванні

4 -  потреба в престижі, місце в суспільстві, самоповага, самооцінка (тут визначено „комплекс неповноцінності”, „комплекс переваги”...)

5 – потреба в само активізації -  розкриття духовного, творчого потенціалу („стояння на місці”, деградація)                                

 

№ 2.  Спрямованість особистості, її характеристика.

 

Людина існує в суспільстві та пов’язана з соціальним середовищем, все необхідне вона отримує  від суспільства через свою діяльність.

  Одна з основних компонентів структури особистості – як ознака та якісний компонент – це спрямованість.

 Спрямованість базується на системі мотивів: інтереси, бажання, потреби, схильність, ідеали та ін.

 

Спрямованість – це сукупність стійких мотивів що спонукають людину до діяльності та задоволення своїх потреб.

Спрямованість людини характеризується наступними формами:

  • потяг (влечение) –прагнення, які спрямовані на предмет, потреба в якому не усвідомлюється
  • бажання – свідоме прагнення до предмету
  • інтерес – пізнавальна форма активності
  • схильність – прагнення до певного виду діяльності, схильність людини розглядається в психології. Як сукупність інтересу та волі людини
  • ідеал – характеризується як предметна характеристика схильності людини
  • світогляд – система поглядів на навколишній світ
  • переконання – система мотивів, яка спонукає діяти відповідно до світогляду

Отже, свідомість відображає багато особливостей людини, у ній зфокусовано основний зміст діяльності та поведінки людини.

О С О Б И С Т І С Т Ь

Особливості

Структура

Спрямованість

- стан світогляду людини як психологічна сутність

- ступінь цілісності переконань людини

- ступінь і характер потреб і інтересів

- стійкість та легка переключеність інтересів

- багатогранність інтересів

- специфіка відношень різних особистісних якостей

- індивідуально-психологічна

(психічні процеси, стани та освіта особистості)  

- світоглядна сторона

( моральність, світогляд)

- соціально-психологічна

( відношення з іншими,

  відношення до себе,

  соціальні ролі,

  соціальні позиції,

  соціальні установки)

- потреби (духовні,

         матеріальні, соціальні)

- мотиви (соціальні,    

                             біологічні)

- світогляд особистості

- установки особистості

- цілі особистості

- інтереси особистості

- бажання та схильності

- ідеали та переконання

- схильності (поєднання інтересу та волі особистості)

 

№ 3. Здібності та їх характеристика.

При однакових  зовнішніх ознаках – різні люди будуть по-різному сприймати знання, навчання, навички.

Де одна людина все швидко сприймає, то для іншої – потрібно багато часу для усвідомлення тієї ж інформації.

Одна людина швидко досягає навички (напр.. малювання), а інша – миттєво оволодіває точними науками. Деякі види діяльності (спорт, мистецтво) –можна досягти успіху лише маючи здібності.

Отже:

ЗДІБНОСТІ – це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, науковій та іншій діяльності та є необхідною умовою її успіху.

З розвитком людини – здібності розвиваються, зазнають змін, надають певну характеристику людині, її оцінку, спрямовують на успіх у діяльності та навчанні.

Здібності тісно пов’язані з навчанням. Вони залежать від рівня знань людини, а з іншої сторони – визначають швидкість та якість оцінювання цих знань.

Можна уточнити поняття „здібності”:

ЗДІБНОСТІ – це індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовою успішного здійснення певної діяльності і які визначають відмінності в оволодіванні необхідними їй знаннями, вміннями та навичками.

Розглядаючи здібності людини як структуру, можна виділити:

1 – загальні здібності

2 – спеціальні здібності

 

ЗАГАЛЬНІ  здібності – це здатність виконувати не лише певний вид діяльності, а і її різновиди (напр..- розумові здібності, розвиток пам’яті, мови, рухливість..)

СПЕЦІАЛЬНІ здібності – здатність виконувати певну спеціальну діяльність, вони визначають успіх людини в окремій сфері (математичні, літературні, спортивні, художні...)

Спеціальні здібності поділяють на:

  • теоретичні та практичні
  • навчальні
  • здібності до спілкування та взаємодії з людьми
  • творчі
  • технічні
  • спортивні...

     Здібності  є умовою і продуктом праці, бо праця – виявляє здібності людини, у праці людина розвивається та формується.

    Але формування здібностей залежить від рівня розвитку культури суспільства та людини. Отже

    Здібності мають різні рівні прояву: низький, середній, високий. Чому так?

БО:

  • здібності не даються відразу, не являються природною властивістю, а є результатом розвитку людини та її особливості в нервових процесах (сила, рухливість, врівноваженість)
  • розвитку здібностей сприяє також – спадковість
  • розвитку здібностей сприяє – задатки людини, дані від народження.

 

         ЗАДАТКИ – вроджені анатомо-фізіологічні особливості організму, які полегшують розвиток здібностей.

Задатки, це не здібності, а передумови до розвитку здібностей. Вони залежать від умов життя, виховання, культури, навчання, працездатності, вольових якостей.

    Напр. – відомо про раннє виявлення здібностей до музики, літератури, поезії.

                 У Моцарта – схильність до музики виявили в 3 роки

                  Пушкін – перший свій твір написав у 9 років

                  Ломоносов -            - „ -                      у 10 років ...

 

У розвитку особистості психологією розглядаються наступні ступені здібностей:

 

Задатки, знання, вміння, навички

Діяльність

Здібності – загальні та спеціальні

ОБДАРОВАНІСТЬ

ТАЛАНТ

ГЕНІАЛЬНІСТЬ

 

       Обдарованість – сукупність загальних та спеціальних здібностей, які надані конкретній людині

       Талант -  індивідуальні здібності в одній або кількох галузях діяльності людини

       Геніальність – найвищий ступінь обдарованості, який виражається в результатах, які досягнуті одночасно в кількох галузях діяльності людини та мають історичне значення для суспільства

 

 

 

                              № 4. Темперамент та характер особистості.

 

      Темперамент – це індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

     Типи темпераменту за Гіппократом. Гіппократ (460-377 рр. до н. є.), давньогрецький лікар, запропонував типологію темпера­ментів, засновану на припущенні, що в людському тілі є чотири основні елементи, співвідношення яких визначає перебіг фізичних і психічних хвороб. На його думку, органом мислення й відчуттів є мозок. Що ж до темпераменту, то його основою є співвідношення в тілі людини чотирьох рідин (крові, слизу, жовтої й чорної жовчі). На основі цього гуморального принципу Гіппократом було створено опис різних емоційних проявів. Зокрема, на його думку, при психічних порушеннях одні люди схильні поводитися за маніа­кальним типом поведінки, інші - за депресивним.

Гіппократ також гадав, що існує певний вплив кліматично-географічних умов на властивості характеру людини.

Домінування якого-небудь одного елемента проявляється як тип темпераменту, що були названі як сангвінік, холерик, флег­матик, меланхолік.

Сангвініка можна охарактеризувати як живу, рухливу люди­ну, що швидко реагує на навколишні події, порівняно легко пере­живає невдачі й неприємності. Така людина швидко пристосо­вується до нових умов, швидко сходиться з людьми, її почуття легко виникають і змінюються новими. Таким людям властиві ба­гата міміка, рухливість, виразність, іноді поверховість, мінли­вість. До сангвініків традиційно зараховують Наполеона, Д'Артаньяна з «Трьох мушкетерів» О. Дюма.

Холерика можна охарактеризувати як швидкого, рвучкого, здатного віддаватися справі з пристрастю, але неврівноваженого, схильного до бурхливих емоційних спалахів і різких змін наст­рою. Йому властиві підвищена збудливість, сильна емоційність, іноді дратівливість, афективність. До холериків традиційно від­носять О. С. Пушкіна, О. В. Суворова, Атоса з «Трьох мушкете­рів» О. Дюма.

Флегматика можна охарактеризувати як повільного, незво­рушного, зі стійкими прагненнями й більш-менш постійним настроєм, зі слабким зовнішнім вираженням психічних станів. Характерно те, що нові форми поведінки у нього виробляються повільно, але довго зберігаються, він рідко нервується, не схиль­ний до афектів, йому властиві рівність, спокій, витримка, іноді млявість, байдужість до оточення, лінь. До флегматиків традиційно належать І. А. Крилов, М. І. Кутузов, Портос з «Трьох мушкетерів» О. Дюма.

Меланхоліка можна охарактеризувати як дуже чутливого, схильного глибоко переживати навіть незначні невдачі, але такого, котрий зовні мляво реагує на оточення. Йому важко довго зосереджуватися на чомусь одному. Іноді йому властиві замкнутість, боязкість, тривожність. До меланхоліків традиційно належать М. В. Гоголь, П. І. Чайковський, Араміс із «Трьох мушкетерів» О. Дюма.

 

Існує 4 типи темпераменту:

1) – сангвінік – активні, емоційні, вразливі, багата міміка та рухливість, але емоційне переживання неглибокі, недостатньо зосереджений

2) – холерик -  високий рівень нервової активності, енергійні дії, різкість, стрімкість рухів, сильна імпульсованість, мало врівноважений, нестриманий, запальний, нездатний контролювати себе.

3) флегматик -  низька активність, спокійність, уповільненість дії, постійність та глибина почуттів, спокійна міміка та мовлення, млявість, слабкі емоції, схильність до виконання звичної роботи

4) меланхолік – низький рівень психічної активності, слабка моторика та мовлення, глибокі то постійні почуття, вразливі, замкнуті, схильні до тяжких внутрішніх переживань

 

     Типи темпераменту І. П. Павлова. За теорією І. П. Павлова, типи темпераменту складаються на основі типів нервової системи. І. П. Павлов довів, що в основі вищої нервової діяльності лежать три компоненти: сила (індивід зберігає високий рівень працездатності за умови тривалої і напруженої праці, швидко відновлюється, не реа­гує на слабкі подразники), врівноваженість (індивід залишається спокійним у збудливій обстановці, легко гальмує свої неадекватні бажання) і рухливість (індивід швидко реагує на зміни ситуації, лег­ко здобуває нові навички).

    Поєднання цих компонентів, за І. П. Павловим, дає пояснення класичних темпераментів Гіппократа: сангвінік має сильний, врівноважений, рухливий тип вищої нерво­вої діяльності; холерик - сильний, неврівноважений, рухливий тип вищої нервової діяльності; флегматик - сильний, врівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності; меланхолік — слабкий, неврівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності.

     Типи темпераменту Е. Кречмера. Спочатку Е. Кречмер, німецький психіатр і психолог, співвідніс конституцію тіла (лептосомний, пікнічний, атлетичний) з психічними захворюваннями (маніакально-депресивним психозом і шизофренією).

На підставі обчислень співвідношення частин тіла Кречмер визначив основні типи будови тіла (чітко виражені - лептосомний, або психосоматичний, пікнічний, атлетичний і менш чіткий -диспластичний). Ці типи конституцій він співвідніс з описаними Крепеліном психічними захворюваннями - маніакально-депре­сивним психозом і шизофренією, тож виявилося, що існує певний зв'язок: до маніакально-депресивних психозів більше схильні лю­ди з пікнічним типом конституції, а до шизофренії - з лептосомним.

     Далі він висловив малообґрунтоване припущення, що ті самі особливості темпераменту, які є провідними при психічних захво­рюваннях, можуть бути виявлені - але менш виразно - у здорових індивідів. Відмінності між хворобою й здоров'ям, за Кречмером, лише кількісні: будь-якому типу темпераменту властиві психотичний, психопатичний і здоровий варіанти психічного складу.

    Надалі Е. Кречмер вирізнив сім темпераментів, співвіднесених із трьома основними групами:

 циклотимічний, на основі пікнічної статури (а — гіпоманічний, б - синтонний, в - флегматичний);

 шизотимічний, на основі лептосомної конституції (а - гіперестетичний, б - власне шизотимічний, в - анестетичний).

В'язкий темпера­мент, на основі атлетичної статури, як особливий вид темперамен­ту, що характеризується в'язкістю, труднощами перемикання й схильністю до афективних спалахів, найбільш схильний до епі­лептичних захворювань.

Астенік у конституціональній типології Е. Кречмера наді­ляється шизоїдним, або шизотимічним, темпераментом, що ха­рактеризується замкнутістю, зануреністю у себе, невідповідністю реакцій зовнішнім стимулам, підвищеною вразливістю при емо­ційній холодності, переживанням астенічних почуттів.

     Як основні властивості темпераменту Кречмер розглядав чут­ливість до подразників, настрій, темп психічної діяльності, психомоторику, індивідуальні особливості яких у кінцевому підсум­ку обумовлені хімізмом крові.

     Теорія X. Ю. Айзенка. X. Ю. Айзенк (1916-1997), англійсь­кий психолог, один із лідерів біологічного напряму в психології, є автором трьохфакторної теорії особистості.

Спочатку він інтерпретував екстраверсію - інтроверсію на основі співвідношення процесів збудження й гальмування. Так, виявило­ся, що для екстравертів характерні повільне формування збуджен­ня, його слабість і швидке формування реактивного гальмування, його інтенсивність і стійкість, а для інтровертів - швидке форму­вання збудження, його інтенсивність (це пов'язане з кращим утво­ренням у них умовних рефлексів та їхнім навчанням) і повільне формування реактивного гальмування, слабкість і мала стійкість.

      Що стосується нейротизму, то Айзенк уважав, що невротичні симптоми - це умовні рефлекси, а поведінка, що являє собою уникнення умовно-рефлекторного подразника (сигналу небезпе­ки) і усуває тим самим тривожність, є самоцінністю.

      У результаті подальших досліджень із застосуванням фактор­ного аналізу Айзенк прийшов до формулювання  „трифакторної теорії особистості”.

     Ця теорія спирається на визначення риси осо­бистості як способу поведінки в певних життєвих сферах:

  • на ниж­чому рівні аналізу розглядаються ізольовані акти в специфічних ситуаціях (наприклад, такі, що проявляється в даний момент: ма­нера вступати в розмову з незнайомою людиною);
  • на другому рівні - часто повторювана, звична поведінка у змістовно схожих життєвих ситуаціях, це - звичайні реакції, що діагностуються як поверхові риси;
  • на третьому рівні аналізу виявляється, що повто­рювані форми поведінки можуть поєднуватися в деякі, змістовно однозначно обумовлені комплекси, фактори першого порядку (наприклад, звичка бувати в компанії, тенденція активно вступа­ти в розмову тощо дають підстави стверджувати про наявність та­кої риси як товариськість);
  • четвертому рівні аналізу змістовно конкретні комплекси самі поєднуються у фактори

      дру­гого порядку, або типи, що не мають явного поведінкового вираження

     (товариськість корелює з фізичною активністю, чуйністю, пластичністю тощо), але

     заснованих на біологічних характеристи­ках.

На рівні факторів другого порядку Айзенк вирізнив три особистісні виміри: психотизм (Р), екстраверсію (Е), нейротизм (М).

     Інтроверсія - особистісна змінна, яка характеризується низкою ознак, серед яких - наполегливість, ригідність, суб'єктивізм, скромність, дратівливість.

      Інтроверт соромливий, інтроспект, не слідує рапто­вим спонуканням, любить порядок, на нього можна покластися. Він холодний, зорієнтований на уявлення.

Одним з компонентів інтроверсії є шизотимія - особистісна змінна, яка характеризується низкою ознак. Серед них - високий особистісний темп, сильна персеверація (персеверація асоціацій, реактивна дратівливість, тривала афективна персеверація), гарне розчленовування (аналітичне сприйняття, С-відповіді за тестом Роршаха, незалежність), силь­на інтрапсихічна напруга та ін. Індивідові з високим показником шизотимії властиві абстракція, аналітичне мислення, погане пе­реключення, дратівливість, тривалість афекту.

     Екстраверсія  -особистісна змінна, яка характеризується рядом ознак. Серед них - соціабельність, імпульсивність, активність, жвавість, сприйнятливість, збудливість. Екстраверт любить вечірки, має потребу у спілкуванні, любить каверзні жарти, не лізе за словом у кишеню, любить зміни. Безтурботний, веселий, любить сміяти­ся, запальний, на нього не завжди можна покластися. Орієнтова­ний на відчуття та емоції.

     Одним з компонентів екстраверсії є імпульсивність - схильність діяти без достатньо свідомого контро­лю, під впливом зовнішніх обставин або з огляду на емоційні пере­живання.

     Як вікова особливість імпульсивність проявляється переважно в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, що обумовлено не­достатньою сформованістю функції контролю за поведінкою. За нор­мального розвитку така форма імпульсивності досить оптимально коректується в спільних іграх дітей, у яких виконання рольових правил вимагає стримування своїх безпосередніх спонукань і враху­вання інтересів інших гравців, а також трохи згодом - у навчальній діяльності.

 

                Властивості темпераменту:

1 -    сенситивність – міра чутливості людини до явищ дійсності (незадоволення, конфліктність, страждання, яскраві реакції)

2 – реактивність – особливість реагування людини на різні подразники, які впливають на темп, емоції (бурхлива реакція на успіх або невдачу...)

3 – пластичність – здатність швидко пристосовуватися до обставин, які постійно змінюються (слабкість, неврівноваженість, нерухливість нервової системи)

4 – ригідність – протилежна пластичної – це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні різних завдань(загальмованість, млявість, негнучка поведінка, інертність, нерухливість почуттів)

5 – резистентність – міра здатності чинити опір негативними або несприятливими обставинами ( при стресі – аварія, при конфліктах – різна поведінка)

6 – екстра- та інтровертність – вияв динамічності людини, діяльність нервових процесів та спрямованість реакцій особистості назовні, або на себе, в середину.(екстраверти – рухливі, імпульсивні, контактні, ініціативні,

                 інтроверти – замкнуті, схильні до самоаналізу, самопоїданню)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХАРАКТЕР – від грецького, означає –„риса, ознака”

Кожній людині притаманні особливості, які впливають на поведінку та діяльність людини (скромність, працьовитість, чесність, сміливість, егоїзм, хвальки, боягузи)

  Такі психологічні особливості людини називають РИСАМИ.

РИСИ – характеризують мету та прагнення людини, способі досягнення мети.

Сукупність рис надають нам цілісність поняття „характер”.

ОТЖЕ

          ХАРАКТЕР – це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

   Риси поділяють на позитивні та негативні.

   Також, психологами розглядаються риси ставлення особистості до:

Себе, праці, навколишнього середовища, предметів, явищ та ін.

Характер

     Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних фак­торів, опосередковуються ними — і спілкування, І спрямованість, і самосвідо­мість, і досвід, і інтелект, і темперамент. Однією з властивостей людини, що фор­мується під безпосереднім впливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, с характер.

    Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільст­ві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукуп­ності стійких Індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявля­ються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими.

     Знаючи характер лю­дини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси.  Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.                                       

    Структура рис характеру виявляється в тому, як людина ставиться:

     а) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість, прихильність, комунікативність,  миролюбність,  лагідність,  альтруїзм, дбайливість, тактов­ність, коректність або протилежні риси;

     б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретель­ність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;

     в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

      г)  до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюб­ство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

     Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до фор­мування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Ак­центуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

     Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

  • інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;
  • екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, бала­кучість, поверховість;
  • некерований тип — імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;
  • неврастенічна акцентуація — з домінуванням  хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;
  • синтезований тип — з надмірною чутливістю, лякливістю, сором'язливістю, вразливістю;
  • демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній ува­зі до себе, співчутті.

 

    Якщо розглядати структуру характеру, то можна визначити наступні компоненти (які впливають на характер та дії людини):

- спрямованість

- переконання

- розумові риси

- емоції

- волю

- темперамент

- цілісність

- визначеність

- силу.

                    Класифікація характеру:

  • відношення до навколишнього середовища (упевнений, безпринципний)
  • відношення до діяльності ( діяльний, бездіяльний)
  • відношення до людей ( спілкування, замкнутість)
  • відношення до самого себе (альтруїст, егоїст)
  • вольовий (рішучий, цілісний, самостійний, ініціативний, самовладання)
  • емоційний (інертний, вразливий, млявий, кмітливий...)
  • інтелектуальний (глибина мислення, допитливий, винахідливий, тямущий)

                                                                  

Х А Р А К Т Е Р

Властивості

Риси характеру

Стійкі риси ставлення особистості

-          повнота

-          цілісність

-          визначеність

-          сила

-          інтелектуальні (винахідливий, допитливий, тямущий, зацікавлений )

-          емоційні (інертний, вразливий, млявий, кмітливий)

-          вольові (рішучий, цілісний, самостійний, ініціативний )

-          до самого себе (альтруїст, егоїст)

-          до інших людей (спілкується, замкнутий)

-          до праці (діяльний, бездіяльний)

      - до речей та природного середовища (впевнений, безпринципний)

№  5 . Мотиваційна сфера особистості.

  1. I) Мотивація - Це одна з найважливіших чинників (як і здібності, знання, навички), який забезпечує успіх в діяльності. Чим вище рівень мотивації, тим більше чинників спонукає людину до діяльності та тим більше зусиль вона схильна докладати.

      В одній особі може втілюватися різноманітні потреби. За Б.Додоновим  розроблена схема співвідношення різних мотивів (причини):

- задоволення від самого процесу діяльності

-прямий результат діяльності (створений продукт. Знання...)

- винагорода за діяльність (плата, підвищення в посаді, слава)

- уникнення санкцій (покарання), які загрожували б у разі ухилення від діяльності або несумлінного виконання.

    Ці мотиви можуть вносити різний вклад в загальну мотивацію діяльності (як позитивний так і негативний).

      Між мотивами та властивостями людини існує тісний зв’язок – властивості впливають на особисті мотивації та навпаки.

                     Мотиваційні в л ас т и в ос т і особистості. - До них належать

 

1)– екстенральні особливості::

- покірливість, лагідність, беззастережне підпорядкування чужим вимогам

-  поступливі та піддатливі на прохання

- реактивність – легкість здійснення чого-небудь під впливом зовнішніх впливів (запальні та азартні)

 

2) –інтернальні особливості:

- ініціативність – прагнення до самостійного ухвалення рішення, без сторонньої подомоги, підказки

- примхливість, самодурство – прийняття людиною рішення без урахування обставин

- егоїстичність – схильність до переваги своїх, особистих інтересів на противагу інтересам інших людей, зневага  при ухваленні рішення (егоїзм)

- нерішучість – наявність сумнівів, необґрунтованих роздумів при ухваленні рішення

- легкодухість – поверховість в ухваленні рішення, планування вчинків без урахування наслідків

- безрозсудність – не стримуване доводами розуму ухвалення рішення, отже і безрозсудні вчинки

-безвідповідальність – легковажність, ігнорування при ухваленні рішення почуття вини, обов”язку, неприємних наслідків для інших людей

- авантюрність – планування вчинків, дій у розрахунку на випадковий успіх

- діловитість – прояв при ухваленні рішення вузького практицизму, при цьому ігнорування громадського аспекту справи

- імпульсивність – прояв активності під впливом випадкових імпульсів, без розгляду можливих наслідків, квапливість в ухваленні рішення

- користолюбство – врахування при формуванні наміру насамперед особистої вигоди

- самовпевненість – впевненість в собі, у своїх можливостях, нехтування порад інших при ухваленні рішень

- свавілля – ухвалення рішення за власною примхою, зневага до законів, норм  співжитя

- норовливість – прояв упертості, примхливості, робить – що  забажає

- передбачливість – врахування при ухваленні рішення можливих наслідків, завбачливе програмування, досконалість та скрупульозність

 - далекоглядність – передбачливість

- самостійність –схильність до ухвалення рішення без сторонніх впливів, допомоги

- розсудливість – обдуманість у вчинках, ретельне обмірковування всіх „за” та „проти”

- ризиковість – схильність до прийняття планів, рішень, що можуть привести до невдач, небезпеки, прийняття рішень наосліп, навмання

 3) сила мотивів –(бажання людини, потяги, стійкість)

     - фанатизма, одержимість, пристрасність, мрійники, фантазери, шукачі.

 

  1. II) Класифікація мотивів –
  • усвідомлені мотиви – бажання, інтереси, схильності, ідеали, світогляд,переконаня
  • та неусвідомлені -  потяги та установки

УСТАНОВКИ – це стереотипна готовність діяти певним чином в певній ситуації, де не усвідомлюється ні мета, ні потреби.

Установки бувають: 1) ситуативно-рухові (моторна) –рух хребта, голови ...

                                 2) сенсорно-перцептивні – очікування дзвінка, виділення сигналу із загальних звукових фонів

                                 3) соціально-перцептивні – стереотипи соціальної значущості (напр.  татуювання, пірсинг)

                                 4) когнітивно-пізнавальна – упереджене ставлення (дезбоказовість звинувачень – напр.. слідчого до особи)

                                 5) мнемічна установка – установка на запам’ятовування важливого матеріалу

    ІНТЕРЕС – вибіркове ставлення до предметів і явищ завдяки розумінню їх значення і емоційного переживання значущих ситуацій. Інтереси поділяються :

  • за змістом (матеріальні, духовні)
  • за широтою (обмежені, необмежені)
  • за стійкістю (короткочасні і стійкі)
  • безпосередні і непрямі
  • позитивні і негативні

БАЖАННЯ – мотиваційний стан, за якого потреби співвіднесені з конкретним предметом їх задоволення; прагнення з чітким уявленням.

 

                                            III) Теорії мотивів.

  • ієрархічна модель потреб Маслоу – піраміда Маслоу (1 – фізіологічні потреби; 2 – потреби в безпеці; 3 – соціальні потреби; 4 – потреби в повазі; 5 – в само актуалізації)
  • двофакторна теорія Ф.Герцберга – формування трудової мотивації
  • гігієнічні фактори – умови роботи (стан вентиляції, колір стін, обладнання, освітлення, температурний режим, зарплата, взаємини
  • мотивація – досягнення, психічна напруженість, міра відповідальності, інтерес до змісту, перспективи кар’єрного росту

 Теорія Ф.Нерцбераг – у тому, щоб відділити різні цінності, розмежувати чинники, що забезпечують високу мотивацію та запобігти  (за рахунок гігієнічним чинникам) відчуття задоволення роботою.

      3) теорія потреб Д.Мак-Клеланда -  полягає у тому, що  всі люди мотивовані в 2-х напрямках:

- прагнення до успіху (визнання її успіху неодмінно і невідкладно; віддають перевагу ситуації індивідуальних зусиль, результат приписується йому одному) протилежний варіант цього типу -  орієнтація на уникнення невдачі, віддає  переваги такому зниженому ступеню складності, який зводить ризик до мінімуму

- потреба в причетності („соціальне приєднання”) – формується шляхом надання повної свободи пересування протягом усього робочо дня, відсутність обмежень у контактах, налагодження дружніх стосунків, йдуть не працювати а зустрічатися з друзями – вільний обмін думками збільшує ймовірність зародження нових ідей.

- потреба в домінуванні, у владі – енергійні, працездатні, відверті, вміють сказати „ні”, різкі, здатні брати на себе відповідальність і прагнуть впливати на інших людей; повинні включати делегування повноважень

Суть теорії полягає у тому, що кожна людина найбільше орієнтована на одну групу потреб, задоволенню якої приділяє основну увагу, але не відкидає інших.